11 listopada — Narodowe Święto Niepodległości Polski. Witamy!

114-й — перший “польський”… (польські замальовки із берегів Дніпра)

А Ви, власно, хотіли б побачити увесь “польський Київ” всього за 40 — 60 хвилин ? Подорож обійдеться Вам недорого і буде коштуватиме всього 1, 25 польського злотого ! А чи подібні маршрути є у Польші: Варшаві, Кракові, Вроцлаві тощо ? Скільки вони можуть коштувати ?

Так люди жартома називають автобусний маршрут за номером 114, що успішно функціонує вже не один рік у Києві. Проїздить від, майже під вікнами Спілки поляків України, біля знаменитого Володимирського Собору, Дома Польського, що на Саксаганського, 99, та Інституту Польського у Києві, що знаходиться недалеко від вулиці Богдана Хмельницького, бібліотеки імені Адама Міцкевіча тощо. Так званий “Історичний польський Київ” переважно знаходиться у самому центрі столиці України, поблизу тих історичних місць, де збиралася колись “Стара українська громада”. Звичайно, це і “Золоті ворота” саме тут згідно легенди защербив свій меч польський король Болеслав Хоробрий, нижні — “Лядські ворота” і давній польський квартал навколо них, який не зберігся, і звичайно — величний Олександрівський костел. Така вже то історія і співпадіння… Звичайно, було б дуже добре, на цьому місці — на високій Михайлівській горі, встановити пам“ятник рідному брату легендарного Кия — Леху або Щеку, легендарному засновнику всього польського народу, бо відомо, що поляки тут мешкають ще за часів “полян” і існування Куявії.  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%8F%D0%B2%D1%96%D1%8F
До зупинки на “Закревського” перший автобус підходить біля 5.45 ранку — вже майже забитий, влізти в “гармошку” — за велике щасття. Сам маршрут знаковий: “від вулиці Милославського до Залізничного вокзалу”. Саме тому, між людей, його ще прозвали — “екскурсійним”. Хочеш побачити майже увесь Київ та усі його польські місця — запрошуємо на “114й” ! Дешево і сердито, як люблять казати місцеві. “Екскурсійний квіток”, за майже годинну подорож, а під час пробок на дорогах вона може затягнутися на 2, 3 екскурсійні години, — всього 8 гривень. Графік руху рейсового автобусу самий звичайний — 15 — 20 хвилин, саме такий проміжок часу між великими комфортабельними “німцями” згідно розкладу (автобуси німецькі, отримані по гуманітарці, ще за доби керування містом чи то Черновецького, чи то Омельченко).

— Якщо спізнився на перший, а у другий не вдалося втиснутися, то у третій вже навіть не намагайся — вчать старожили на зупинці, із великим досвідом пересування у громадському транспорті у такі ранні години. У Варшаві не так, там, як розповідають, квітки видають у залежності від часу твоєї подорожі — мандруєш пів години — одна ціна, дві години — ціна зовсім інша. Звичайно, що час перебування у транспорті напряму пов’язаний із відстанню, яку може проїхати автобус. Це цілком зрозуміло, коли немає пробок і все рухається по чіткому графіку. Насправді — ми тільки вчимося у наших сусідів справжньому європейському порядку руху загальноміського транспорту. “Є велике бажання, дуже хочеться і прагнемо, — але, нажаль, не все виходить” — розповідає кондуктор автобусу): Зрозуміло і те, що вхід має бути через передні двері, а вихід через інші !? Але це у тому випадку коли люди не заважають один одному і у них є така можливість — “їхати просто по людські”. У нас, на передні двері, зазвичай сідають у тому випадку коли загалом не хочуть сплачувати за проїзд. Це дуже суттєва різниця Польші від України — іноді здається, що у нас майже уся країна їде у тих “передніх дверях”, які часто до того ж ще постійно ламаються !? Насправді ж, у такому звичайному міському автобусі можливо побачити усю країну у мініатюрі. Не тільки побачити, а і яскраво відчути і почути — усі новини, анекдоти і навіть, сучасну брудну місцеву лайку. “Усі їдуть на роботу, скажіть будь-ласка, кому це кортить до шостої ранку добровільно втискатися, як “тюлька у банку” у майже безвимірний на кількість пасажирів транспорт !?” — можливо почути висновок народних експертів. Цікаво, а як там у них — у рідній Польші ? Може хтось, з часом, поділиться своїми враженнями ?
Цікаво, що така загруженість транспорту спостерігається лише вранці, коли люди їдуть на роботу. В день, якщо Вас цікавить виключно екскурсія по польських місцях Києва — автобус майже пустий.

Їде автобус через весь Київ: через і вздовж славетної річки Дніпро, по Набережній, підіймається по Боричевому, потім на Володимирську гірку чи спуск, якщо подивитися з іншої сторони, біля старого Олександрівського костелу, знаменитого майдану і “Лядських” воріт до самого Бесарабського ринку. Через мить, звертає праворуч — по бульвару Тараса Шевченка до Університету і Володимирського собору, по вулиці Симона Петлюри до Залізничного вокзалу.

Невеликий екскурс у історію щодо місць, якими курсує автобус 114:
“Київ був одним з найважливіших осередків польскості на колишніх східних територіях Польщі перед її розподілом. Поляки тут становили суспільну і інтелектуальну еліту. Юзеф Ігнаци Крашевський так описував свою подорож до Києва у ІІ половині XIX століття: «На вилицях … польську мову чути на кожному кроці; у всіх магазинах, крамницях, готелях, ресторанах …; польські книгарні тут величезні; театр, хоча й приїхав всередині літа, робив гарні інтереси; польських фірм безліч …; дякуючи співпраці і розторопності, дякуючи заможності і солідарності, становимо вагомий елемент» http://pl.wikipedia.org/wiki/Kijów#Polacy_w_Kijowie

Польські впливи у Києві були явищем помітним і очевидним, а польська мова, як згадує Юзеф Гарлінський, польський письменник уродженець Києва, на вулицях міста, в салонах, магазинах, банках, фірмах, фабриках не поступався російському. Варто було пройтися головною вулицею Києва Хрещатиком, щоб помітити значення польського елементу. Під номером 1 знаходився елітний польський клуб «Огніво», а під номером 25 книгарня Генріха Лопєньскєго. Кілька будинків далі, під номером 27, 29 і 35 – відома видавнича фірма «Леон Ідзіковскі» з книгарнею, бібліотекою і мистецьким салоном, а навпроти, під номером 28 – Польське Гімнастичне Товариство. На Хрещатику також знаходилися такі польські інституції і заклади, як: Польська Друкарня і редакція найбільшої польської щоденної газети «Дзєннік Кійовскі» (№ 38), друкарня Пьотра Барського (40), агентство «Реклама» В. Хойновського (41), Дешева бібліотека (48), Київський мистецький салон (58)
(H. Stroński, Życie religijne Polaków w Kijowie na początku XX wieku [w:] Pamiętnik Kijowski, T. V, st. 167-175 ).” https://christking.info/uk/?Polaky-u-Kyjewi

У нереальній автобусній тесноті та штовханині, де ні то що книгу, вдихнути важко, несподівано чую знайому польську мову:
— Джень добри, панє !
На що відповідаю:
— Чешьчь ! Джень добри! Дженькую бардзо !… згадую усі знайомі по-польські слова привітання, а сам думаю: “дивовижно, як у XIX столітті польську мову можливо почути у Києві у самому центрі міста, та ще й у шостій ранку !”.
Навмисно написав транскрипцію літерами кирилиці, як це полюбляють писати в україно — польських розмовниках. Один такий і досі постійно маю при собі і при необхідності їм користуюся. Звичайно, найдуться такі, що будуть заперечувати — треба тільки польською і на латиниці ! На що можу їм відповісти — була б ваша ласка, так ретельно захищати польські некрополі, костели, старовинні шляхетні замки від вандалізму та їх повного занепаду та зруйнування. Так іноді і хочеться відверто сказати: “Ви скажіть своє польське слово по-українські — рішуче і станьте на захист польської історичної та духовної спадщини в Україні! ”. Але то інше і дуже важливе питання, про яке варто написати окремо. На сьогодні на Україні проживає величезна кількість нащадків польських родів. Вони не винні, що опинилися на цих територіях, просто так склалася доля. Це складне і дуже болюче питання — багато з нащадків, так званих не польськомовних поляків, пройшли жорстокі радянські табори і знущання. Їх діти вже майже не говорили по польськи, а онуки … вони прагнуть і з часом дійсно так і виходить — повертаються на історичну Батьківщину, їдуть вчитися, вчать мову, цікавляться польською історією. Загалом питання ставиться дуже у правильному векторі: “Знаєш польську мову, культуру, визнаєш Віру — ти поляк… все інше — політика”.

Іду собі у тому автобусі 114 і думаю: “Як це добре — вільний час, а я якраз хотів вивчати польську мову. Як не крути, а цілих 2 — 3 години у транспорті. Мрія відвідати історичну Батьківщину своїх пращурів — Краків, Варшаву, Гнєздно…”.

Ось таким чином, познайомився із пані і повчали ми кожного ранку вчити польську, у автобусі. Вже, навіть, кондуктор, по польські почала із нами балакати. Створився певний гурток з людей, які кожного ранку з шостої години поспішають на працю. Коріння мають польське — тому і тягне до рідної культури та мови. І все ж таки мої спостереження дивовижні, тому я вирішив їх занотувати. Уявіть собі, що люди, які мають польське коріння і не мають можливості ходити на курси з вивчення мови, починають її вчити у самих, здавалося би, найнесприятливіших умовах — у забитому “в бетон” автобусі. Вони мріють побачити Польщу — це найголовніше ! І я так думаю, що у них все обов’язково вийде.

Так, усе в світі починається із таких маленьких кроків. Добре коли люди допомагають одне одному, коли відкриті до своїх, до усіх людей і є такими доброзичливими. Так воно і має бути. І до того часу, коли курсують такі автобуси у столиці України, коли мають можливість об’єднатися — хай у невеличку але польську громаду на основі тяжіння до власної культури і мови — думаю, що все буде добре.

Чекаємо на Ваші “Польські замальовки”. Надсилайте їх за електронною адресою: 00333@ukr.net

Вадим Перегуда

SDPnU

Поделиться новостью в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *