1 września —  Dzień Wiedzy, День знань, początek Nowego Roku Szkolnego. Witamy!

Чому влада плює на пресу – невеселі роздуми з приводу Всеукраїнської наради редакторів

Będąc niedawno przejazdem w Łucku kupiłem miejscową gazetę. Trafiłem na ciekawy artykuł. Podaje niżej. B.D.

Минулого вівторка Національна спілка журналістів скликала нараду редакторів з усієї України.Приїхало 120 чоловік. Звичайно, це далеко не всі, але й не мало. Дуже багато було очільників районок. Щойно пройшло їх роздержавлення. Усі вони опинилися у вкрай важкому становищі, психологічному, економічному, фінансовому.  Отут би владі й подати руку районній пресі, підтримати, та хоч би вислухати. Це й мали на увазі організатори. Та хоч би не так. Незважаючи на те, що були запрошені на нараду президент, прем’єр-міністр, очільник «Укрпошти» і ще кілька високопосадовців, не прийшов жоден, крім голови Держкомітету України з питань телебачення і радіомовлення Олега Наливайка. У гаранта є вагоме виправдання, він знову бореться за булаву, йому не до нещасних журналістів. Гройсман впритул нас не бачить. Але ж ті меншенькі чиновники могли б «уважить». Так і хочеться сказати: телепні з високих владних кабінетів, але це буде не толерантно, неправильно, та й не пахне парламентським штилем. Тому не буду так грубо звертатися. Тим більше, що всі ви там вважаєте себе пупами землі. Та лихо з вами, ким ви себе чуєте, чого так звисока плюєте на пресу, чому так топчетеся по нас? Вважаєте, що сьогодні головну скрипку  грає телебачення, а паперові газети вам до їдного місця?

То ж хочу вам, паркетним чиновницьким щурам, нагадати, що сьогодні, незважаючи на неймовірне розгалуження інтернету, зомбоящики, майже усе село, особливо старші люди, читають газети. Але де ж ви з Києва се бачите?! Не знаєте, не відаєте, що саме село найбільше голосує. Рано ще, дуже рано ставити хрест на пресі.

Ну хай ви не шануєте нашу спілку, не рахуєтеся з нею, але ж на зібрання редакторів таки могли б прислати хоча би якогось ну малого, ну геть малесенького задрипаного чиновничка. Хай би послухав думку редакторів про сьогоднішній стан преси. У старі добрі часи час від часу регіональну пресу запрошували президенти. Нині такого немає. До речі, там десь у нас є міністр, котрий курує інформаційну політику. Той взагалі якийсь секретний. Ніхто його не бачить, і не чує, і не знає. Агов, Стецю (прізвище таке у міністра), озовися і появися. Чого ти від своєї пастви ховаєшся?

Хоч би тобі розказати, як конає ввірена преса. Єдина україномовна обласна газета «Донеччина» у Краматорську загинається, «Донбас» уже зник. Зате москалі дають гроші на денеерівські та еленерівські газетки мільйони. А ви недолугі державні мужі усього цього не бачите, засліпило і заціпило. Якого біса ви сидите у тих високих кабінетах, штани протираєте і податки українців проїдаєте? Яка користь народу й країні з вас?

Прошу вибачення за емоції, але дістало. Нам дуже трудно, вельми важко виживати. Бо крім влади ще й пошта на нас плює. За останніх кілька років підняла вартість тарифів на передплату і доставку газет у чотири рази (!), несвоєчасно сплачує газетам гроші, одержані від читачів. Препаршиво доставляє періодику людям. Правда, їхній чиновничок був. Накинулися на нього редактори, усі свої болі й образи вилили. Та він же нічого не вирішує.

Отож пожурилися, поплакалися між собою, прийняли звернення до тих, хто нас не чує і не бачить, та на тому розійшлися. А треба було б дружно піти під адміністрацію президента, кабмін і сказати своє «фе», може хоч тоді звернули б на нас увагу. Зрештою так ще не пізно зробити.

Євген ХОТИМЧУК

ВІСНИК+к, від 21.02.19, Луцьк

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *