Три Хрестителя, які зустрілися у Вишгороді …

 

Вишгород унікальне місто не тільки для України, а і для Польщі, Німеччини, Чехії, Угорщини тощо. Працюючи у Вишгородському історико — культурному заповіднику навіть не уявляв собі, що на цих величних пагорбах перехрещується доля трьох визначних постатей: Святого князя Аскольда, який у 860 році вперше Хрестив Русь, Святого рівноапостольного князя Володимира, який Хрестив Русь у 988 році і Святого єпископа Рейнберна, який Хрестив Балтику та був канонізований у Ватикані. Вважається, що князь Аскольд міг заснувати Вусеград (Вишгород), князь Володимир  матеріалізувався саме у Вишгороді від щирого кохання князя Святослава до ключниці княгині Малуші. Дуже дивно, що і досі, усім трьом святителям, які мають пряме відношення до вишнєго міста, не встановлено  пам’ятника чи меморіальної дошки. Але на це, маємо надію, справа часу.

 

Рівно тисячу років тому, у 1016 році, у “темниці-порубі”, десь поблизу сучасного міста Вишгорода, завершив свій життєвий шлях великий проповідник Христової Віри — єпископ Колобжегский, проповідник Віри католицької, хреститель усієї Балтики — святий Рейнберн. Імовірно, це сталося зразу після смерті Великого князя Володимира у 1015 році, можливо, він був підступно вбитий за змовою, подібно до Святих Страстотерпців князів — Бориса і Гліба. У ті часи, церква Божа не була розділена на західну і східну, католицьку і православну. Як так сталося, що єпископ Рейнберн, якого добре знають і пам’ятають у Європі, особливо серед балтійських народів, шанують у Ватикані,  залишається майже невідомий в Україні !? Можливо, прах святого і досі знаходиться біля церкви Бориса і Гліба у Вишгороді, де він міг бути похованим ще у далекому 1016 році ? І це досить логічне припущення, бо на той час місто Вишгород належало князю Святополку, духівником дружини якого (донька польського короля Болеслава Хороброго) і був єпископ Рейнберн. На історичній карті Василя Ростовського від княжого двору на південь на території княжого посаду позначена місцина під назвою “Острог”. Можливо, що саме тут Рейнберн і прийняв мученицьку смерть у князівській в’язниці ?

У часи Речі Посполитої, величний кам’яний храм Бориса і Гліба у Вишгороді, що прийшов у занепад після татаро-монгольського нашестя 1240 року і, який було збудовано ще за часів князя Ярослава Мудрого, на жаль, було повністю розібрано. З стародавньої цегли (плінфи) цього храму був побудований великий костьол на Подолі у Києві (на сьогодні не зберігся), можливо, що прах святого єпископа Рейнберна тоді було перенесено до нового храму ? Можливо, що мощі святого спочивають, десь на історичному на Подолі ? Поки що одні запитання…

Було б добре, на згадку і з нагоди 1000ліття з  часу загибелі католицького святого, встановити мармурову дошку на честь Святого єпископа Рейберна у Вишгороді. Хоча б на стіні греко-католицького храму Ікони Вишгородської Богоматері ?

 

Відомо, що у 1054 році відбулася “Велика схизма” — остаточний розкол церкви на католицьку, що залишалася під проводом Папи Римського, та православну, під проводом Вселенського Патріарха Константинопольського. Говорити, що відомий єпископ Колобжегский Рейнберн (Reinbern) приблизно у 1013 році постраждав і був посаджений у поруб (темницю) за наказом Великого князя Володимира внаслідок своєї проповідницької діяльності, яку було виявлено “агентами Візантії” і не без участі настоятеля Десятинної церкви Анастаса Корсунського, про що можливо прочитати у інтернеті, виглядає досить невпевненно. Цікаво, що Рейнберн, до приходу на Русь, проповідував у тій самій місцині, з якої походили усі ті “ререги”, “ободріти” і “бодричи” — рідні і досить знайомі племена для нащадків Рюрика . Уявіть собі — Рейнберн проповідував на батьківщині самих Рюриків !!! Їх відомий князь Славомир (князь ободритів), молодший син князя Вишана, ще у 821 році прийняв християнство, за що його, можливо, і було вбито. Інша гіпотеза говорить, що саме з полабських слов’ян, походили князі Аскольд і Дир та рятуючись від переслідування язичників опинилися, аж у Києві. Саме князь Аскольд  спробував вперше Хрестити Русь, ще у далекому 860 році. У 882 році брати були підступно вбиті у Києві за наказом “виразки християнства”, як тоді його називали — князя Рюрика, а точніше його вірним воєводою — Олегом Віщим, наставником і вчителем першого князя Русі — Ігоря.

Якщо дивитися під цим кутом, єпископ Рейнберн був досить близький до самої династії Рюриків, він довго ніс служіння там, із земель якої царська династія походила. Якщо взяти до уваги, що таємними християнами вважали князя Ігоря, чоловіка княгині Ольги, і, навіть, самого Олега Віщого, але на при кінці свого життя, — стає зрозумілим, що нова релігія, вже у ті часи знаходила досить сприятливе середовище. Відомо, що він досить довго проповідував у Колобжезі, але так і не зміг перемогти язичницьку реакцію — єпископство було ліквідовано. Саме з Колобжега деякі дослідники  виводять походження  і легендарних колбягів, які разом з варягами створили головне адміністративне ядро нової держави Рюриків, згодом Київської Русі.

Всього через декілька років, у 1018 році, сам настоятель головного храму Русі і держатель Великої-князівської казни, священник Анастас залишить Київ і відбуде з першим королем Польщі Болеславом Хоробрим і, уявіть собі, — разом із усією казною, та ще у іншу “католицьку”, як зараз би сказали, державу. Але, знову ж таки, на той час поділу Віри не існувало ! У Польщі він не тільки буде вести духовну службу, а і стане хранителем казни польського короля, аж до своєї смерті.

Виникає питання, чи міг Анастас приймати участь у розкритті змови “католицького” єпископа і чи була ця змова взагалі ? Остаточний розділ на західну і східну церкву, на католицьку і православну відбудеться тільки майже через 40 років, за часів правління князя Ярослава Мудрого, слід чітко усвідомити, що за часів Рейнберна і Анастаса церква була єдиною, але вже існували два центри, які мали свої впливи. Якщо і була змова проти Великого князя київського Володимира, то не в релігійний, а чисто владній площині. Дійсно, князь Святополк мав усі права на великокнязівський стіл, офіційно, як найстарший син Володимира, і, як син найстаршого з синів Святослава — Ярополка, який був вбитий Володимиром. До того ж, його дружиною була донька самого польського короля, духівником якої і був єпископ Колобжегский Рейнберн. Відомо, що на час правління першого польського короля Болеслава Хороброго, останній вважався чи не наймогутнішим монархом серед європейських держав. Князь Володимир багато у чому копіював свого могутнього сусіда, хоча б у монетній справі. Потаємні амбіції Святополка могли йти ще далі, — а чи не мріяв він отримати також королівський титул ? Чи не нагадують вам срібники Святополка, що були одними з перших монет Київської Русі, монети його великого тестя Болеслава ?

Так чи інакше, змова була розкрита і Святополк, його дружина, і її духівник Рейнберн потрапили у “Володимирову” в’язницю. Де саме знаходилася ця відома  в’язниця для високоповажних бранців достеменно не відомо. Є припущення, що вона могла бути розміщена на острові Іллі Муромця, або навпроти, на лівому березі Дніпра — на території сучасного селища Погреби (назва селища імовірно походить від слова “поруб”, так вважають деякі краєзнавці), або у самому Вишгороді. Незадовго до своєї смерті князь Володимир випускає з “порубу” Святополка і його дружину, дає останньому можливість княжити Вишгород. Таким чином, турівський князь Святополк не віддаляється, а навпаки, ставши княжити у Вишгороді, наближається до Великокнязівського столу !? Чомусь, за невідомих обставин, єпископ Рейберн залишається у темниці. Можливо, ця неприхильність князя Володимира до Рейнберна полягала в тому, що він сам був князем, що  незаконно і підступно зайняв великокнязівський стіл, внаслідок вбивства свого старшого брата Ярополка, у чому єпископ Рейнберн міг йому ставити у велику провину і спонукати до повного покаяння, чого, можливо, не робив священник Анастас ? Двозначність походження князя Святополка (“син двох батьків”) постійно нагадувала про цей страшний гріх і звичайно дратувало можновладця. Відомо, що діяльність  єпископа Рейнберна була уславлена духовними подвигами. Ще до прибуття на Русь, сили проповіді Рейнберна були спрямовані на хрещення язичників Померанії. Рейнберн справив “хрещення” Балтійського моря і усіх народів, які мешкали навколо нього. Декілька років він проповідував Христову віру серед печенігів і ходив тією ж стежкою на південь на “брань духовну”, за річку Либідь і Стугну, що і князь Святослав. Ходив до жахливих печенігів не з мечем, а словом Віри Христової. Можливо, саме цим пояснюється і прихильність печенігів до самого князя Святополка ? Деякі дослідники вважають, що єпископ Рейнберн загинув у темниці вже після смерті Володимира, у так звані смутні роки — 1016 або 1017 році. Загинув, як справжній подвижник Віри Христової, не виключено, що від рук підісланих вбивць. Відомо, що у цей саме час, від рук вбивць гинуть рідні сини князя Володимира. Усю вину звертають на Святополка, до його імені додається приставка “окаянний”. Сам Святополк, рятуючись від переслідування, гине між “ляхи і чехи” (невідомо де) приблизно у 1019 році. Незадовго до цього Київ залишає Болеслав Хоробрий, разом з ним їде і хранитель усієї Володимирової казни священник Анастас. Із усього стає зрозумілим, що проповідник Христової Віри — Рейнберн міг загинути подібно до князів але за інших обставин. Відбувалося щось жахливе, де головним було не приналежність до західного чи східного церковного обряду, а саме відкрита, спрямована і жорстока боротьба за владу. На сьогодні існує припущення, що князь Володимир також був підступно вбитий у 1015 році (по одній версії — отруєний, по другій — зарубаний). Можливо, як і за часів Аскольда — це була відповідь язичників за акт християнізації Русі. Прихід до влади князя Ярослава, у своїй більшості, підтримували варяги, а Святополк звертався за допомогою до печенігів, яких  Рейнберн намагався охрестити раніше.

 

Сьогодні, у місті Вишгороді, піднявся у гору величний греко-католицький собор в ім’я Вишгородської ікони Божої Матері (фото). Поруч, на людських городах, часто можливо побачити уламки пірофілітового сланцю, що добували колись біля міста Овруч для оздоблення святих споруд  — це залишки  прадавніх храмів або безіменних князівських та боярських гробниць часів Київської Русі. Як знати, можливо, саме тут, поблизу відродженого храму спочиває глибоко у землі прах одного з перших мучеників за Віру, легендарного Хрестителя Балтики —    Рейнберна !?

Вадим Перегуда, краєзнавець

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *