11 listopada — Narodowe Święto Niepodległości Polski. Witamy!

За нашу і вашу свободу !

Саме у ці листопадові дні народився знаменитий лозунг литовсько-польсько — українських демократів, звернений до населення правобережної України: «За нашу і вашу свободу!». Пізніше, саме тут народяться знамениті слова українського гімну Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна…”, який, як рідний брат схожий на інший відомий твір — національний гімн Польщі , який так любили співати у 30-40 роки XIX століття під “зеленим шатром” університетського саду такі волелюбні польські студенти. В основу тексту пісні “Ще не вмерла Україна” на музику М. Вербицького, Павло Чубинський поклав мотиви з мазурки “Єще Польска нє зґінела” та пісні сербських повстанців, де були слова “Серце біє і кров ліє за нашу свободу”. Текст був написаній за півгодини у 1862 році в Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував. Це сталося напередодні Січневого польського повстання 1863 — 1864 р.р., під час якого відбулося понад 1200 битв і сутичок. Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року. Сьогодні, недалеко від будинку Другої Київської гімназії (бульвар Тараса Шевченка, 18),  де колись навчався Павло Чубинський, розміщується центральний офіс “Союзу поляків України”.  Ось вони, ці мовчазні великани старого університетського ботанічного саду імені академіка Фоміна…Тримаються міцними коріннями за пагорби “нової батьківщини”, куди їх привезли з Кременця і посадили тут, ще у далекому 1832 році…

На фронтоні Національного Університету імені Т. Г. Шевченко золотом виведені цифри “1834” — дата відкриття університету. “Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко – классический университет исследовательского типа, ведущее высшее учебное заведение Украины. Его история начинается 8 ноября 1833 г., когда было поддержано представление министра образования С. С. Уварова об основании Императорского Университета Св. Владимира на базе перенесенного в Киев польского Кременецкого лицея. 15 июля 1834 г., в день памяти святого равноапостольного князя Владимира, состоялось торжественное открытие университета”. http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/history
Свого часу в Червоному корпусі у напівкруглих фасадах знаходилися католицький університетський костел (північна частина будівлі, закритий після польського повстання 1863, тепер там Музей Історії Київського університету, відкритий 1978) та православна університетська домова церква в ім’я Св. Володимира (південна частина будівлі, закрита 1920, тепер там розміщено Мистецький салон). Кількість навчаючихся у 1830 — 1840 рр. Дорівнювало 500 студентів (у своїй більшості поляків). “Вопреки желаниям имперского правительства превратить Киевский университет в форпост самодержавия, в его стенах всегда жили и развивались прогрессивные идеи. В течение 1830-1860-х гг. университет был одним из центров польского национально-демократического движения, а в 1845-1847 гг. здесь развернуло свою деятельность Кирилло-Мефодиевское братство”. Після польського Січневого повстання 1863 року закривається не тільки польський костел при університеті, на 1883 рік кількість студентів дорівнює 1700 чоловік з яких переважна кількість вже українці та росіяни.

У дерев своє життя і набагато довше від людського. Вони не говорять людською мовою, не записують свою історію, але…

У 2030 році виповнюється 200 років з часу початку  Польського Листопадового повстання 1830 — 1831 р.р. Будемо згадувати мужніх повстанців, багато з яких віддали своє життя за відродження майбутньої польської Незалежності та державності.Головнокомандувачем повстанським військом на “кресах” обрали відставного генерала Б. Колишка, який ще в 1794 р. брав участь у повстанні під проводом литовсько-польського генерала Т. Костюшка, що здобув славу воєначальника у США, воюючи за незалежність цієї держави у 1775 — 1783 рр.

Київський ботанічний сад імені Фоміна було створено на основі кременецького саду, який був переведений до Києва у 1832 році після участі викладачів і учнів гімназії у повстанні проти російського уряду (сад тоді належав гімназії).Всього у повстанні (Правобережна Україна) взяло участь 5627 чоловік, у тому числі дворян (шляхта, поміщики) — 4017 (74%) і селян — 1273 (23,4%).

 

Кременецький сад був закладений у 1754 році як аптечний сад Єзуїтського колегіуму. З 1805 року — ботанічний сад Волинської гімназії, учні якої активно підтримали і приймали у часть у Польському повстанні. Перший директор — Франтішек Шейдт. У 1806 році частково перепланований ірландським садівником Діонісієм Міклером (Макклер). На 4,5 га зростало 460 видів місцевих рослин та 760 завезених з різних місць. Київський ботанічний сад ім. академіка Фоміна, як і саму вулицю Тарасівську часто пов’язують з ім’ям Тараса Шевченко. Під час Польського повстання Тарасу Григоровичу було всього 16 — 17 років. “Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву — різних живописних справ майстру».В 22 квітня 1845 році Тарас Шевченко повертається до Києва, де зустрічається з Максимовичем. Працює в Археографічній комісії Імператорського Університету Святого князя Володимира. “Основатель и автор программных произведений братства выдающийся историк М. Костомаров возглавлял университетскую кафедру истории. Идейным вдохновителем кирилло-мефодиевцев был гениальный поэт Т. Шевченко, который тогда работал учителем рисования школы живописи университета, одновременно занимая должность в университетской Археографической комиссии (временной комиссии для рассмотрения древних актов)”. http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/history

“На початку жовтня 1845 р. Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії «Не женися на багатій…», «Не завидуй багатому…» та містерію «Великий льох». У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми «Наймичка», «Кавказ», вступ до поеми «Єретик». Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об’єднав у альбом «Три літа». Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав «Заповіт». У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва”. http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/osobystosti/shevchenko/

Саме у цей час на схилах університетського саду висаджують “репресовані” дерева з Кременця. У чому вони завинили перед чиновниками Російської імперії зрозуміти важко, але внаслідок участі викладачів та студентів у Польському повстанні багато рослин із ботанічного саду розташованому у Кременці опинилися у Києві. Часто прогулюючись живописними стежками Київського ботанічного саду навіть не замислюєшся, що ці величезні екзотичні дерева, вік яких доходить до 200 і більше років, є німими свідками одного з перших повстань польського народу за відновлення своєї державності.

Згодом, саме тут, на затишних стежках саду, під “деревами — повстанцями” перевезеними із Кременецького саду та на прилеглих до Ботанічного саду невеличких вуличках: Тарасівська, Паньківська, Микильсько — Ботанічна, Велика і Мала Жандармська (з 1850х рр.) виникає та буде таємно збиратися Стара українська громада.  Осередком національно-культурної роботи у 70—90-х роках XIX століття стала Київська — так звана «Стара Громада», що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції, цікаво, що майже всі шляхетного походження— — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький.

 

Дерева — повстанці

(з циклу “Повстанці “зелених шатрів”)

 

І нас було вислано — саджено —

До Києва, в новий бот. сад,

Налагоджено — прилаштовано

В імперію злого і зрад

 

Змішали в нас національності

У кременець, що на душі,

Та куля повстанської гідності

Засіла свинцем у живці…

 

Повстали ми мовчки — все бачили,

Запеклу оту боротьбу,

Бува на гиляці і вішали

За зраду чи хміль і гульбу

 

Так, ми завинили…пробачили

І замість: “В холодний сибір”,

Нас просто до Києва виселив

Жандармів малий командир

 

Ми досі у снах бачим Кременець,

Фортецю і річку Ікву,

З Старої громади на новую

Плекаємо землю святу

 

Змагатися ми не полишимо —

Під кронами піснею дум,

І з чорним горіхом, що з Кременця,

Повстав гімн Чубинського з рун

 

А дуб, що згадає Тарасове,

А потім Тадея пісні —

Стоїть на долиною часу

В магноліях спів чарівний

 

Це сталося так, бо в нас полум’я,

Словацького легка рука, —

Коли він садив нас у Кременці

Була мрія Польщі жива

 

Та мрія — у вічне і праведне,

Що встане на всій Землі,

Ми мовчазно квітами вірили

Тримали корінням стежки

 

Минули століття “Листопадів”

І парк молодий став старим,

Вплелись ми в історію долями —

Повстанці “зелених шатрів”…

Вадим Перегуда, SDPnU

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поделиться новостью в социальных сетях:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *