У лютому Україна успішно і дуже вчасно презентувала свою військову техніку на виставці WDS-2026 у Саудівській Аравії. Замовники з арабських країн особливо цікавились дронами-перехоплювачами та іншими засобами протидії дронам-камікадзе.
Не пройшло й місяця, як цікавість переросла у реальну потребу. Початок війни з Іраном та сотні дешевих дронів-камікадзе, спрямованих на нафтові об’єкти, змусили військових командирів з Аравійського півострова перебрати свої візитки та звернутись до українських компаній.
Вітчизняні виробники побачили у цьому бізнес-можливість. Водночас влада побачила можливість політичну. І ці два підходи породили протиріччя, через які компанії вже місяць не можуть почати працювати в цьому напрямку й змушені тупцювати на одному місці.
Проблема в тому, що компанії вже зараз готові адаптувати свій продукт під реалії арабських країн, інтегрувати в їхню систему оборони та почати заробляти гроші для себе та державного бюджету, що у підсумку допоможе Силам оборони.
Водночас центральна влада не поспішає видавати експортні дозволи. Офіс Президента фактично тримає «кран» технологій зачиненим і прагне за його відкриття вибити політичні бонуси від західних та арабських партнерів, що особливо важливо на тлі перемовин з США та РФ.
Обидві логіки мають право на життя, але вони суперечать одна одній. Саме тому ми маємо ситуацію, коли з одного боку спецслужби попереджають виробників про заборону будь-яких продажів арабам, а з іншого – президент публічно заявляє про готовність українських дронів збивати «Шахеди» над Дубаєм.
Опитані «Оборонкою» великі дронові компанії через невизначеність просто ставлять на паузу перемовини із замовниками та чекають конкретних сигналів від влади.
Тимчасом ринок не стоїть на місці й починає пошук інших рішень. Часто це або скопійовані з українських або ж випробувані під час захисту українського неба вироби.
«Оборонка» поспілкувалась із гравцями на оборонному ринку. Розповідаємо, чому експорт вітчизняних засобів перехоплення існує лише у новинних заголовках.
Не треба ілюзій
Для початку варто чесно дати відповідь на питання: а чи дійсно потрібні українські дрони на Близькому Сході?
На перший погляд, потреба є катастрофічною. У вітчизняних медіа твердо закріпився міф, що арабські монархії збивають іранські «Шахеди» виключно дефіцитними та дорогими американськими ракетами Patriot, які от-от закінчаться.
Це, м’яко кажучи, перебільшення. Системи Patriot дійсно застосовуються у великих кількостях, але для збиття дронів країни Арабської затоки мають й інші, більш економічно доцільні засоби перехоплення.
«Один з найпоширеніших засобів перехоплення дронів-камікадзе зараз на Близькому сході – це авіаційні ракети APKWS, які збивають більшість цілей. Далі є багато локальних систем, такі як зенітні гармати. Дороговартісні ракетні системи проти дронів використовують лише якщо є безпосередня загроза військовим об’єктам або позиціям самого ППО», – сказав у коментарі «Оборонці» Ділан Малясов, головний редактор видання Defence Blog, яке висвітлює військово-технологічні тренди на іранській війні.
Водночас применшувати потребу в українських рішеннях теж не варто. За підрахунками OSINT-аналітика MarioLeb79, кількість запущених іранських дронів різко впала з перших днів війни. Якщо на початку це були сотні цілей, то зараз – десятки. Водночас атаки залишаються стабільними й час від часу завдають відчутних економічних проблем.
Зберігається ризик, що Іран зможе масштабувати терор дронами, зробити його системним та стабільним, як це змогла зробити Росія або ж до виробництва дронів приєднаються друзі з Алабуги чи Пекіну. В такому випадку почнеться війна на виснаження, під час якої країни в обороні потребуватимуть дешевих та масових засобів перехоплення. І тут позиція України виглядає більш виграшною.
Продаж нових видів військової техніки – це складніше ніж звичайний продаж безпілотників, адже потрібно продати іншій країні не тільки продукт, а й саму нішу як готове рішення. Тобто доведеться переконати командувачів армій у тому, що застосування цього виду зброї є достатньо перспективним, щоб виділити під нього не лише гроші, але й людей, інфраструктуру та час на будівництво системи «малої ППО» з нуля.
Система роботи дронів-перехоплювачів є складнішою, ніж здається на перший погляд. Якою має бути інфраструктура для їх роботи «Оборонка» писала в окремому матеріалі. А говорячи про Арабську затоку, дрони ще й потрібно буде адаптувати під відповідні кліматичні й тактичні умови.
Великі українські виробники здатні запропонувати іноземним замовникам рішення «під ключ». У компаніях «Генерал Черешня» та SkyFall «Оборонці» заявили, що у випадку надання дозволу від держави вони готові навчити персонал, інтегрувати перехоплювачі в місцеву систему радарів, забезпечити обслуговування та за потреби адаптувати безпілотники для роботи в умовах пустелі. При цьому фокус виробники й надалі зберігатимуть саме на потребах Сил оборони.
Також в Україні для протидії дронам-камікадзе є не тільки дрони-перехоплювачі, але і засоби РЕБ, малі радари, системи візуальних та звукових сенсорів, програмне забезпечення для аналізу тактики противника та координації мобільних груп. І все це – продукт українських компаній, який за умови вільних спроможностей може бути проданий дружнім країнам.
Все це малює для України райдужну перспективу стати донором безпеки для друзів західних країн та одразу здобути репутацію на світовому ринку.
Сприятливим видалось і інформаційне поле – провідні західні ЗМІ були заповнені публікаціями про українські дрони-перехоплювачі. Один з показових моментів – сюжет на республіканському телеканалі Fox News про безпілотники STING компанії «Дикі Шершні». Водночас представники компанії «Генерал Черешня» робили демонстрацію для журналістів з арабської Al Jazeera.
Схоже, що медійно українські дрони продати вдалося. Багаті іноземні замовники уже готові пробувати будувати партнерство українським компаніям. Принаймні на це вказує шалена кількість листів та дзвінків, які вони отримали від арабських представників у березні.
«Щойно почалась війна в Ірані, нам почали телефонувати наші знайомі з арабських країн, яких ми бачили на виставках. Зазвичай це представники міністерств оборони або державних компаній, зацікавлених у кооперації.
Цікавляться всім, не тільки дронами. Часто – вже з наміром купити. Один з дуже високопоставлених замовників поставив лише два питання: чи випробувано виріб у бою та чи є у нас експортна ліцензія на постачання», – сказав «Оборонці» директор Національної асоціації оборонної промисловості України (NAUDI) Сергій Гончаров.
І якщо перевірка в бою продукції українських компаній не викликає жодних сумнівів, то з отриманням експортної ліцензії є великі проблеми. І причина в цьому – зарегульованість або ж свідоме небажання держави «поспішати» з продажем зброї за кордон.
Експорт дозволено, але заборонено
З кінця минулого року в Україні склався консенсус, що необхідно запускати контрольований експорт озброєння. Продавати військову техніку в обмежене коло країн хочуть дозволити компаніям, які вчасно виконують усі контракти для Сил оборони й мають додаткові вільні спроможності виробництва. Це є важливим кроком для залучення ресурсів у розробку нової техніки, модернізації заводів та наповнення дефіцитного державного бюджету.
Але на практиці все виявилось складніше. В той час, коли поштові скриньки виробників розривались від пропозицій з арабського світу, одна з українських спецслужб направила до збройних асоціацій листа, у якому фактично попередила, що Державна служба експортного контролю (ДСЕК) припиняє розгляд заявок на експорт зброї до країн Арабської затоки.
Формальна підстава для цього – спільна позиція Ради Європейського Союзу Nº 2008/944/СЗБ, згідно з якою держави-члени ЄС повинні відмовити у наданні ліцензії на експорт товарів або технологій військового призначення, які можуть провокувати або продовжувати збройні конфлікти або загострювати існуючі напруження чи конфлікти у країні кінцевого призначення.
Питань до цього юридичного обґрунтування багато. Україна дійсно може дотримуватись деяких норм Євросоюзу, не будучи його членом. Ця практика хоч і зустрічається, але не є обов’язковою, тим паче коли мова йде про виробництво озброєнь. Також питання викликає трактування – якби самі країни ЄС дотримувались цих норм у такому формулюванні, то вони б не змогли надавати військову допомогу Силам оборони України.
Ще цікавіше, що це був лист не від самої ДСЕК, а від іншої силової структури, яка фактично говорила замість неї. «Оборонка» звернулась за поясненням до ДСЕК. Там інформацію ані спростували, ані підтвердили – лише порадили звернутись до відповідної спецслужби, яка надіслала зброярам цього листа.
Юридичної сили згаданий лист не має. Це радше позиція однієї зі структур, яка на рівні з іншими приймає рішення про надання експортних дозволів у складі Міжвідомчої комісії (МКВТС). Але ця ситуація відображає невизначеність, у якій опинились виробники і яка заважає будь-яким серйозним бізнес-перемовинам. І реальна причина цієї невизначеності може бути в тому, що влада свідомо вирішила «пригальмувати» процес експорту.
Логіка президента здається зрозумілою. Замість того щоб просто продавати дрони за гроші, Україна може спробувати «продати» дрони ще й політично, виступивши країною-рятівником арабських країн і вибивши за це додаткові політичні або матеріальні бонуси від зацікавлених гравців.
Наприклад, спочатку президент Зеленський натякнув, що арабські країни можуть повпливати на Путіна для зупинки вогню, і тільки тоді Україна нібито може надати засоби боротьби з іранськими дронами та своїх спеціалістів. Потім у коментарі New York Times він заявив про готовність обміняти рішення для протидії дронам на дефіцитні ракети Patriot. Згодом на порталі Intelligence Online з’явилась інформація, що Україна просить у Катару передати 12 списаних винищувачів Mirage в обмін на перехоплювачі.
Схоже, що це дратує президента США Дональда Трампа, який прямо заявив, що йому не потрібна допомога Зеленського. Водночас політичні перемовини можуть тривати не тільки зі Штатами, але і з Ізраїлем, напряму з арабськими країнами та Великою Британією як з країною-посередником.
Іншими словами, зараз триває процес політичного торгу, в якому Україна прагне вибити якомога кращі умови взамін за справжнє відкриття експорту дронів.
З одного боку це має сенс, якщо українські перемовники тверезо оцінюватимуть цінність вітчизняних дронів, виставлять реалістичні цілі для перемовин і досягнуть якихось швидких результатів.
З іншого – затягування цього процесу б’є по виробниках. І хоча юридично вони зараз можуть подавати заявки в ДСЕК, суперечливі сигнали від держави та забюрократизована процедура погодження із залученням великої кількості відомств не дозволяють конструктивно вести перемовини з потенційними замовниками.
Ба більше, українські компанії навіть не можуть вивезти свою продукцію на випробування або демонстрацію, щоб підтвердити характеристики.
Високопоставлений співрозмовник «Оборонки» з оборонної галузі зазначив, що у державі обіцяли впровадити спрощені процедури для вивозу зброї на демонстрацію. Але фактично ДСЕК не хоче брати на себе відповідальність та приймати рішення самотужки. Вона надсилає купу листів різним відомствам і в реальності процес погодження вивозу дрона на демонстрацію може займати місяці замість необхідних 1-2 тижнів.
Зараз великі виробники зайняли вичікувальну позицію. Різні співрозмовники «Оборонки» з галузі не полишають надії, що найближчим часом Україна почне оголошувати про міжнародні угоди й це стане реальним «зеленим» світлом для початку перемовин по суті.
Надію вселяє зокрема робота 230 українських спеціалістів на Близькому Сході. За даними ВВС, вони уже мають перші успішні збиття «Шахедів». У якому статусі та з якою метою там перебувають вітчизняні оператори – невідомо, але можливо це стане якісною демонстрацією спроможностей українських виробників та інструкторів.
«Ми не виключаємо, що держава може бачити більше, ніж ми. Але подальше зволікання веде до того, що на ринок замість нас заходять вже іноземні компанії, які так само випробували свою продукцію в Україні. Це – не Patriot PAC 3, це рішення, які за сильного бажання та наявності інвестицій можуть бути скопійованими, вдосконаленими і масштабованими. Ми так дочекаємось, поки ми не будемо потрібними взагалі нікому.
Станом на зараз для нас ще залишається місце на світовому ринку. Ми не знаємо де вибухне наступний конфлікт. Наша перевага, що ми можемо закрити будь-яку потребу не у 2030-му році, а за лічені місяці. У нас ще є можливість заявити про себе, але ця можливість з кожним днем звужується», – зазначив Гончаров.
Є також другий шлях – без жодних попередніх політичних умов лібералізувати експорт зброї для партнерських країн і дати виробникам можливість самостійно знайти свого покупця, тим самим збільшивши вплив України на цьому ринку. Але такий сценарій потребуватиме не лише політичної волі, а й системних перетворень.
Проблема глибше
Буксування українського експорту зброї стосуються не лише ситуації з країнами Близького Сходу. Мова йде про гальмування процесу загалом. В одних компаній вдається зробити трансфер технологій, і вони вже легально відкривають спільні підприємства за кордоном. Інші – не можуть це зробити.
Наприклад, з джерел «Оборонки» відомо, що зараз дронова компанія «Укрспецсистемс» не може отримати дозвіл на початок роботи у Великій Британії, хоча будівництво її заводу вже разом з партнерами анонсували на найвищому рівні.
За словами одного з високопоставлених співрозмовників «Оборонки», зброярі ніколи не знають ані про статус своєї заявки, ані про причини відмови: чи то технічні, чи то безпекові чи будь-які інші. Їх просто ставлять перед колегіальним рішенням Міжвідомчої комісії (МКВТС) як перед фактом. Відсутність розуміння подальших дій ствоює ризики, що виробник розчарується у перших кроках з відкриття експорту й просто перестане вірити тому, що декларує влада.
Про потребу експортувати зброю президент офіційно оголосив ще у вересні минулого року. Але якщо подивитись на ситуацію загалом, то на кожному кроці виникають перепони, недомовленості та простір для корупційних ризиків. А реальний результат за останні 7 місяців – майже нульовий відносно того потенціалу, який має вітчизняна оборонна промисловість.
Стає очевидним, що в такому вигляді система експорту зброї є недієздатною і потребує змін. На політичному рівні – щоб різні зацікавлені особи не займались перетягуванням ковдри та перекладанням відповідальності, шкодячи процесу. І на процедурному рівні – щоб система не відлякувала виробників, була передбачуваною та прозорою.
Богдан Мірошниченко Шеф-редактор «Оборонки». Оглядач оборонної промисловості. https://oboronka.mezha.ua/